Прості способи спонукати дітей до діалогу
У більшості сімей, як правило, всі поспішають швидше закінчити вечерю, особливо діти. Вони квапляться повернутись до своїх комп'ютерів, мобільних телефонів і планшетів. Діти не йдуть лише в тому випадку, якщо розмова за трапезою має для них живий інтерес. Саме ви, батьки, визначаєте теми для розмови. Якщо ви розглядаєте себе та своє життя як жахливу нудьгу, ваші діти будуть бачити те ж саме. Але якщо ви бачите своє життя як нескінченну послідовність чудесних і захоплюючих подій, це змінить ваших дітей.
Як примусити дітей розкритись і почати розмовляти з батьками? У дошкільному віці більшість малюків розмовляють безперестанку. Але вже в початковій школі багато з них починають замикатись у собі у присутності тата й мами. Однак існують стратегії, за допомогою яких можна спонукати дітей до розмови з батьками, і чим більше діти звикають до таких розмов, тим більш природно вони відбуваються.
1. Звертайте увагу на вступ до розмови
Звертайте увагу на початок розмови, який пропонують діти, кидайте всі справи й відповідайте їм, особливо коли діти старше восьми років. Вам може бути складно відірватись від поточних справ, щоб зосередитись на запитанні дитини, але те, як ви реагуєте на її ініціативу для спілкування, впливає на побудову близьких відносин між вами. Для дитини це індикатор того, чи може вона розраховувати на бесіду з вами, коли їй це необхідно, чи ні. Ваша реакція на ініціативу дитини значно важливіше, ніж будь-яка розмова, яку ви намагаєтесь ініціювати, наприклад, тоді, коли прагнете примусити її розповісти, як пройшов день у школі.
Батьки, в яких налагоджені близькі стосунки зі своїми дітьми-підлітками, часто приписують цю близькість своїй готовності до розмови з дитиною, коли б це їй не знадобилось, навіть якщо о першій ночі дитина розірвала відносини з подругою. Це, звісно, важко, якщо у вас відповідальна робота й інші обов'язки. Але підлітки, які відчувають, що їхнім батькам важливіше що завгодно, ніж власні діти, часто шукають емоційної підтримки в іншому місці. І це така ж утрата для нас, як і для них.
2. Ставте запитання, які не засуджують і вимагають реальних відповідей
Такі запитання, як «Що сьогодні було найприємнішим у школі?», «Чи обговорюють діти у школі своїх друзів і подруг?», «З ким сьогодні ти сидів за обідом?» або «Чим закінчився футбол на перерві?» допоможуть вам значно просунутись у спілкуванні з дитиною, ніж запитання «Як пройшов твій день у школі?».
Запитання, які починаються з питальних слів «навіщо, чому», часто примушують дітей займати оборонну позицію. Так, запитання «Навіщо ти це вдягнув?» краще замінити «Що, на твою думку, вдягнуть у похід інші діти?».
3. Не втручайтесь у життя дитини зі своїми рішеннями проблем і порадами
Дитині потрібна можливість висловитись, вона просто не буде прислухатись до будь-чиїх порад, доки не зробить цього. Потім їй необхідно спробувати придумати власне рішення, так вона розвиває впевненість у собі й компетентність. Якщо ви нав’язуєте своє рішення проблем, то примушуєте її відчувати себе безпорадною. Це досить важко, адже більшість батьків постійно намагаються вказувати своїм дітям, що їм робити. Але коли ми здатні обмірковувати власні почуття й допомагаємо дітям знаходити їх власне рішення, вони починають вважати нас більш корисними співрозмовниками й охочіше звертаються до нас зі своїми проблемами.
4. Обов'язково спілкуйтеся з кожною своєю дитиною щодня
Встановлюйте контакт з кожною своєю дитиною щодня хоча б на короткий час. Будьте поруч, коли діти приходять додому, – це слушна нагода почути про основні події дня. Також корисно в будь-який час входити в їх простір і синхронізувати свій енергетичний рівень з енергетичним рівнем своїх дітей.
Коли діти ще маленькі, ми називаємо це «часом на підлозі» (оскільки більшість ігор у цьому віці відбувається саме на підлозі); коли діти досягають дев'ятирічного віку, ви можете обійнявшись посидіти з ними на дивані й порозмовляти про що завгодно, починаючи з того, як пройшов їх день у школі, до планів на наступні вихідні або про ТБ-шоу, яке ви щойно разом подивились. З підлітками можна придумати невеликий ритуал, такий як спільне чаювання й обмін новинами перед сном.
Не очікуйте, що ваш син або донька будуть проявляти близькість або за першим вашим бажаннямдобровільно ділитись з вами своїми потаємними емоціями та почуттями. Але якщо ви створили достатню кількість систематичних можливостей для спільного проведення часу, це обов'язково буде відбуватись.
5. Приділяйте «особливий час» кожній дитині
Тато й донька, наприклад, можуть раз на місяць обідати разом за межами оселі або раз на тиждень разом грати в боулінг. Мама може розмовляти з сином про його життя під час поїздок у басейн. Діти часто чекають цього ритуального спілкування з батьками, щоби порушити питання, які їх турбують.
6. Якщо ви не отримуєте від дітей бажаної реакції на запрошення до розмови, відступіть та оцініть свої ініціативи
Ви спонукаєте дітей до прояву позитивної реакції? У дітей багато чого на думці, від контрольної з історії до відбору у футбольну команду й нової комп'ютерної гри. Не кажучи вже про те, що коли вони стають підлітками, їх переповнюють гормони, і вони оглядають себе в кожному зустрічному дзеркалі. Батьки можуть займати гнітюче низьке місце у списку їх інтересів, але це насправді добрий знак. Діти можуть приймати нас як належне, тому що вони знають, що ми завжди поруч!
Тому шукайте способи виглядати в їхніх очах доброзичливими й тактовними. Вимагати й очікувати взаємозв'язку – це прекрасно: у вас є право на стосунки з вашою дитиною. Але ви швидше досягнете від неї бажаної реакції, якщо зможете допомогти пригадати, чому вона вас любить! «Я хочу, щоб ми сходили кудись пообідати та провели час лише удвох в один з наступних вихідних», – звучить набагато краще, ніж «Ти останнім часом нічого мені не розповідаєш!».
7. Якщо ви запрошуєте дитину до розмови, а у відповідь чуєте щось образливе – презирство, сарказм або байдужість, намагайтесь не реагувати гнівно
Замість цього покажіть свою вразливість та образу. Скажіть «Ой!» і відверніться (не піддавайтеся спокусі висловити своє обурення). Ваш син або донька майже напевно відчують прикрість через те, що образили вас, особливо тому, що ви не відповіли на їх роздратування певними фразами чи поведінкою. Нагадуйте собі, що такий прояв неповаги дитини був, напевно, ненавмисним і що близькість з нею – це ваш пріоритет.
Пізніше, коли ви оговтаєтесь, ласкаво доторкніться до дитини та скажіть їй, як ви хотіли знайти з нею взаєморозуміння і як боляче вона вам зробила. Ваша дитина, швидше за все, вибачиться й отримає урок цивілізованого спілкування. Якщо ні, то це ознака того, що ваші взаємини підлягають виправленню, і ви з дитиною потребуєте відвертої розмови. Розкажіть їй, як ви її любите і хочете бути поруч, а також про свої бажання, щоб у вашому домі всі ставились один до одного з повагою. Потім спитайте, що, на її думку, заважає вам налагодити взаємини, сповнені любові та порозуміння.
8. Будьте доступними
Більшість дітей не вміють підтримувати тему розмови й піднімати питання «за розкладом». Тиск примушує їх замикатись у собі ще більше. Діти розмовляють тоді, коли щось спадає їм на думку, особливо якщо ви довели свою здатність бути уважним слухачем і не примушуєте їх надмірно розкриватись перед вами. Якщо ви ведете себе так, ніби інформація дитини – це те, що ви так довго шукали, вона стане ще більш замкнутою!
Маленькі діти, як правило, розмовляють невпевнено. Деякі перевірені часом стратегії радять ставити дітям запитання під час поїздки в машині або доки вони малюють чи будують. Ви зміцните взаємозв'язок з дитиною, якщо самі візьмете в руки олівець чи кубик. Так ви сприятимете бажанням дитини ділитись з вами своїми думками.
Бажання старших дітей розмовляти з вами залежить від ваших взаємин. Якщо ви близькі з дитиною, у неї не виникатиме сумнівів у тому, чи можна довіряти вам делікатну інформацію, вона не буде хапатись за рідкісний шанс отримати перевагу у взаєминах з вами, приховуючи її від вас. Тому якщо дитина не відкривається вам, витратьте деякий час на зміцнення ваших взаємин. Але пам'ятайте, що підлітки надзвичайно цінують своє право на недоторканність приватного життя та чинять спротив нав'язливості.
Ніколи не нехтуйте такими можливостями для бесіди, як спільна поїздка в машині або просте розбирання одягу після прання. Просто перебуваючи удвох в одній кімнаті, можна створити можливість для взаємодії. Наприклад, якщо ви готуєте обід, а ваша донька робить манікюр чи домашнє завдання, є багато приводів зав'язати з нею розмову. Звісно, якщо один з вас зосередився над комп'ютером, взаємодія, імовірно, буде обмеженою. Шукайте способи ненав'язливо перебувати в безпосередній близькості з дитиною, щоб ви обоє були потенційно доступні один одному.
Заяви про свою доступність корисні навіть для підлітків: «Якщо я тобі знадоблюся, знай, що я готую обід на кухні» або «Я повинна збігати у продуктовий магазин, але якщо тобі треба, можеш зателефонувати мені на мобільний». Але найважливіше залишатись доступним ментально, за станом душі. Дитина буде відчувати вашу емоційну доступність і присутність.
9. Використовуйте непряме спілкування
Діти часто бувають більш відкриті в машині, на прогулянці або в темряві – коли зоровий контакт обмежений. Пам'ятайте: це чудова можливість, щоб розговорити їх. Ще одна можливість для непрямого спілкування – це розмова у присутності друзів дитини в домі або машині. Просто мовчіть і слухайте. Ваш малюк, звісно, знає про те, що ви поруч, але найчастіше охочіше спілкується в такій обстановці, ніж під час безпосередньої розмови.
10. Слухайте
Це, звісно, найголовніший спосіб допомогти дітям відкритись. Не говоріть, а просто слухайте. Реагуйте на слова дитини, щоб вона знала, що ви її розумієте, а потім замовкайте, щоб дитина могла й далі продовжувати висловлюватись. Якщо дитина припиняє говорити, поставте їй запитання, використовуючи довірливий, а не вимогливий тон голосу.